УДОВІ



За їм не ридай, не вбивайся, небого:
Заснув бо тепер він навіки,
Скінчилися болі сконання тяжкого,
Всі муки скінчились великі.

І скоро труна під землею сирою
Сховає ті муки, те горе;
Життя неприхильне, повите журбою,
Порвалось... затих, не говоре,

Не чує нічого... Хай діти маленькі,
Голодні, гіркими сльозами
Ридають, припавши до бідної неньки,
її обхопивши руками;

Хай кличуть його, татуся свого, діти,
Хай мати над мертвим голосить,—
Він більш не почує: він чув на цім світі 
Багато—і вже йому досить!..

Не плач же, небого, по йому гіркими.
Ти краще б за себе ридала:
Він з мукою, з горем розстався тяжкими.
А ти їх ще більше придбала!..

1882.